За два дні до урочистостей були складені точні списки всіх, хто буде на святі. Батьки йшли з паспортами, а діти – зі свідоцтвами про народження. Спеціальна собака обнюхала всі приміщення, куди мав зайти Президент – вибухівки не виявила. Так розпочалося перше вересня для 329-ї київської школи, яку відкривав Президент.

Перше вересня – свято, яке за будь-якої погоди відбувається щороку. Здавалося б, таке звичне, знайоме, в якому ми, щонайменше, десять разів брали участь. І в той же час, не можеш без сліз та якоїсь дурнуватої посмішки крізь сльози, які стримуєш, дивитися на першокласників. З великими бантами, начищеними до блиску туфлями, вигладженими сорочками, величезними букетами квітів та такими ж величезними, майже в половину зросту, портфелями за спиною. Щороку це дійство примушує зупинитися зранку, під час долання чергової перешкоди по дорозі на роботу, і замилуватися. А ще – згадати себе. І як би ти не вчився у школі, як би ти її ненавидів чи любив – перший дзвоник чомусь завжди згадується в позитивному світлі. Мабуть, така його доля – першого враження від дорослого життя.

Вже шість років я не ходила на перші дзвоники. То часу не було, то не хотілося так рано вставати. Цього року вирішила піти у рідну школу. Але за тиждень дізналася, що в моєму ж районі відкриють нову спеціалізовану школу № 329 «Логос», і що відкривати її приїде сам Президент. Тож перше вересня вирішила зустрічати з гарантом Конституції. Тим паче, що краща моя подруга щойно перейшла туди вчителювати, і всі закулісні та допрезидентські справи я знала з перших вуст.

А починалося все далеко до першого вересня – десь за тиждень. Тоді, знаючи, що до школи приїде перша особа в державі, а перед ним - перша особа у місті, всіх вчителів «кинули» на прибирання школи, у якій буквально на ходу ще дофарбовувалися стіни. Ще б пак, адже школу звели у рекордно короткий термін – 10 місяців, тому доробляли все в останні дні та ночі.

Після прибирання всім викладачам повідомили, що ті мають скласти точні списки батьків та дітей, які будуть на лінійці, передзвонити всім і попередити, щоб обов’язково взяли із собою паспорти та свідоцтва про народження. Мовляв, без цього охорона Президента нікого не пропустить. Забудете - перший дзвоник будете дивитися хіба що через паркан. Тож два дні вчителі витратили на обдзвонювання батьків та складання списків. За ніч до урочистостей садили квіти перед школою, а рано вранці змітали землю, яку не розгледіли вночі.

Тож – перше вересня. Дядя з собакою обійшов всі приміщення, де мав би проходити Президент. Вибухівку собачка не нанюхала. З 8.30 батьки з дітьми почали приходити до школи. І хоча погода була холодна, школярі поважно ступали до школи, не відчуваючи холоду. Дивитися на них – не передивитися. Біля школи останні ноти репетирував шкільний оркестр. Дівчатка з табличками «5-А» та інші чекали своїх учнів. Хоча на лінійці були не всі класи. Переважно – перші та п’яті, та по одному – двох від старших класів.

У 9.20, як про це й попереджали, майже нікого на територію школи вже не пропускали. Тож, не встигли – ваші проблеми. Ще 40 хвилин витрачені були, як завжди, на чекання та останні приготування. Всі нормально підмерзли.

Рівно о 10-й до школи приїхав Президент зі свитою. Невеличка промова про нові школи, про підняття престижу вчителя і… передача ключа від школи її директору. Потім - гімн. Співали всі. І Президент, і гості, і первачки.

А після – троє першокласників прочитали віршики про школу, з виразом та завзятістю. І, нарешті, той момент, який такий короткий, але якого всі так чекають. Старшокласник взяв маленьку дівчинку на плече, і вона зі всієї сили почала дзвонити у дзвоник. Перший дзвінок для учнів цієї школи пролунав. Тепер вони спокійно, по черзі заходили до школи, сідали за нові парти, слухали перший свій урок.

Президент провів першокласників до класу та оглянув школу. Для актового залу подарував фортепіано, навіть щось намагався заграти на ньому, відвідав зимовий сад (навіть таке є у школі майбутнього). Під кінець пішов визначати, чи достатньо м’яка травичка на футбольному полі школи, на якому, як за щучим велінням, з’явилися молоді футболісти у формі.

За декілька хвилин кортеж Президента разом з його фотографом, прес-секретарем та охороною зникли. Оркестр ще трохи пограв і теж почав збиратися, а батьки чекали своїх первачків після першого їхнього уроку.

Враження? Ну, так ніби й святкові, і урочисті, але… Такий офіціоз, коли ти змушений стояти годину на холоді, коли не маєш права вийти чи зайти, коли тобі говорять – куди йти і де стояти – не дає того свята. І, в принципі, добре, що Президент приїздить на відкриття школи. Але якби відкриття шкіл стало буденною практикою, то можливо й не було б це таким важливим державним святом, а Президент приїздив би на вручення нагород тих, хто прославляв би ці школи.

У будь-якому разі, з першим вересня!