Если бы нужно было определить целевую аудиторию украинских теленовостей, то я без всяких колебаний назвал бы имя идеального зрителя этих программ. Речь идет о мистере Шерлоке Холмсе.

Бо тільки одна людина в історії людства могла би розтлумачити глядачеві сенс багатьох повідомлень, що в них інформація кодується зі шпигунським натхненням. І хоча його методи не безгрішні, а реалії сьогодення настільки далеко втекли від логіки, що причини з наслідками вже не пам’ятають, хто з них хто, чарівна наука “дедукція” залишається єдиною зброєю допитливих громадян.

У нас хоч і свобода слова, проте справжній журналіст не відчуває від неї жодного полегшення. Сталася, наприклад, державного масштабу подія, єдине враження від якої полягає у тому, що це якась фігня. Щоб донести це кришталевої чистоти й ворошиловської точності спостереження до телевізійної авдиторії, журналіст, як і раніше, вимушений плодити сторінки камуфляжного тексту, захищатися коментарями тих, хто також мислить в координатах “фігня або ніштяк”, але не гірше журналіста знає, що такі – стефаниківської глибини – визначення говорити в камеру не можна, хіба що в камері – але там публіка інша, не той дискурс.

Заскочені таким дуалізмом і лицемірством новинного формату, журналісти вимушені вдаватися до кодів, шифрів, метафор та інших езопівських задрючок, хоча масове полювання за цією екзотикою завершилося вже напочатку 90-х. Тож на тлі манної каші серіалів та “хароших пєсєн” глядач ні морально, ні інтелектуально не готовий розбирати морзянку новинних дятлів як щось осмислене.

Отже, закличемо на допомогу містера Голмса з його дедукцією й поглянемо на новинну картину тижня без її кривих віддзеркалень.

Насамперед варто виокремити два – нібито не пов’язаних між собою –повідомлення, що були озвучені в більшості вівторкових випусків новин. У першому йшлося про те, що в одного народного депутата – прекрасна пам’ять, а в іншого – взагалі нікудишня, позаяк бідака забув навіть про свої судимості. Й хоча забудькуватому претенденту на нову недоторканість ще рік тому невтомно розповідали його ж таки власну біографію, зцілення від амнезії навіть не передбачається. В іншому ж сюжеті йшлося про те, що через ці капосні морози, які погіршують усе, що тільки можна погіршити (а насамперед – пильність та водопостачання), в Одесі згоріла ціла прокуратура. І з нею, звісно ж, багато цікавих документів. На перший погляд, між цими новинами таки справді немає жодного зв’язку. Втім, шляхом простої дедукційної маніпуляції, ми отримаємо головну сенсацію дня: прокуратура згоріла зовсім не в тому місті, шо нада! А це вже, даруйте, халатність небачена.

Наймасштабнішою ж новиною тижня, яка висвітлювалася серіально, з тією ж пекельною наснагою, що і паніка довкола грипозних курчат, стали погодні умови, від яких не порятувалися навіть білоруси (хоча на їхньому ТБ ще на початку осені рапортували про повну готовність до зими). Звісно, у кожній історії про бардак, вчинений стихіями та циклонами, людей насамперед цікавлять жертви. Тому щодня нам доповідали, хто, де і як замерз. Найчастіше, як наголошували журналісти, усі ці трагічні випадки пов’язані з курінням у ліжку, після якого до обмороження додаються опіки, а це вже ніякими таблетками не лікується. Мораль така, що не Дід Мороз винен, а саме сигарета перед сном. Дивна річ: у фільмах нам постійно показують, як різні мачі зі своїми мексиканськими подругами валяються в ліжках, стрибають там, а потім курять собі, скільки влізе, й про любов балакають. Ні обмороження, ні опіків з ними не трапляється. Хіба що рак – але це вже після того, як режисер крикне “камера, стоп!”. А все тому, що вони – на відміну від українських індіанців – перед курінням у ліжку не випивають каністру водяри на рило. Я вже неодноразово помічав, що за вітчизняний алкоголізм віддуваються хто і що завгодно – тютюн, пожежники, міліція, бандити, соціальна незахищеність, відсутність громадянського суспільства й робочих місць, – але не водяра, яка в телевізорі є символом мужності, справжньої чоловічої дружби, кар’єрного росту, заможності тощо. У такому становищі лише метод містера Голмса може виправдати загальноєвропейський дубак, вся негативна міфологія якого насправді інспірована підступним бухлом. Увесь чорний піар, яким новини добивають безневинний морозець, потребує контрпрограмування. Чому, питається, нам не показують сюжетів про численних івановців, які тепер бігають по вулиці в трусах і горя не знають? Де сюжети про тонку романтику вечері при свічках, замість якої в кадр влазять розгнівані обивателі, що намутили собі, по старій пам’яті, обігрівачів типу “казьол”, від чого горять трансформатори й бідують ЖЕКи ?

Ще один підтекст такого новинного шаленства можна розшифрувати і без дедукції. Історії про невимовний жах, який відбувається в країні через погоду, мають підспудно нагадати, наскільки тріумфально закінчилася епопея газових переговорів, і наскільки апокаліптичніша дійсність чекала б на українців у випадку поразки. Все ж таки у Діда Мороза – не туркменське громадянство.