Напередодні Дня незалежності було підбито підсумки конкурсу «Сім чудес України», який тривав сакральні 9 місяців і визначив, як сказано в повідомленнях «сім найрейтинговіших туристичних об’єктів” нашої країни.

Узагалі-то, слово «найрейтинговіші» щодо пам’яток архітектури та історії змушує дещо зніяковіти: добре хоч, ніхто не взявся визначати «найрейтинговіші» стародруки чи «найрейтинговіші» картини в музеях. Як відомо, поняття «бестселер» («той, що найкраще продається») - то аж ніяк не показник книги на всі часи й віки. «Найрейтинговіша» пам’ятка – то, якщо тлумачити цей вислів буквально, такий собі архітектурний бестселер.

Лауреатами стали: заповідник «Кам’янець” (Кам’янець-Подільський), Києво-Печерська Лавра (Київ), парк «Софіївка» (Умань), заповідник «Софія Київська» (Київ, принагідно хотілося б зауважити, що цей заповідник щодалі більше перетворюється на місце віп-молитв та віп-прийомів), заповідник «Херсонес Таврійський» (Севастополь), Хотинська фортеця (Хотин), заповідник «Хортиця» (Запоріжжя).

Ні, всі сім обраних об’єктів-лауреатів є, поза всяким сумнівом, визначними пам’ятками, цікавими туристичними місцями й, без перебільшення, перлинами України. І мало хто сперечатиметься, що старе місто Кам’янця-Подільського є перлиною не лише українського, а й, поза сумнівом, світового масштабу: мало де так органічно й невід’ємно сплелися, здавалося б, антагоністичні культури й архітектурні стилі. Один лише Кафедральний собор з мадонною на мінареті чого вартий! Мало де природа (глибокий каньйон звивистого Смотричу) так вправно «акомпанує» архітектурі. Щоправда, журналісти встигли вже внести свою «ляпту» до іміджу переможця конкурсу: по-перше, в більшості матеріалів, що мені довелося чути та читати після оголошення підсумків конкурсу, йшлося лише про кам’янець-подільську фортецю; по-друге ж, «сплав братніх української, російської та польської культур», про який вели мову деякі ура-репортери (а мінарет, цікаво, з якої з цих трьох культур узявся?), може в багатьох, хто ніколи ще не був у цьому казковому місті, назавжди відбити бажання туди приїжджати.

А от щодо інших об’єктів, то саме їхнє лідерство, саме їхнє звання «чудес» не завжди зрозуміле. Заповідник «Хортиця» сьогодні має радше історичне, ніж архітектурно-культурне (та й навіть археологічне) значення – а ще велетенський зелений острів посеред велетенського промислового міста вражає сам по собі. Але, нема куди правди діти, сьогоднішня Хортиця – то щось на зразок Куликового поля для росіян: усі знають, що саме там була історична битва (хоча деякі вчені й висловлюють щодо цього сумніви – але закриємо на цю відмінність очі), але матеріальних свідчень, на які можна подивитися, практично не існує. До речі, Запорізька Січ міняла місце свого розташування, й на перебування її на Хортиці припадає відносно не такий уже великий проміжок часу.

Хотинська фортеця – то справді визначна споруда. Але чи настільки вже визначна, що нічого подібного їй більше немає? Чи настільки унікальна й неповторна? Ні, знову ж, тут відіграв роль радше фактор історичної пам’яті, ніж сьогоднішніх реалій.

За підсумками конкурсу сталося от що: виявляється, ніяких див на захід від лінії Кам’янець-Подільський – Хотин немає. Ані в Галичині, ані в Закарпатті, ані на Волині від Луцька до Житомира – жодної видатної пам’ятки! Жодного дива не знайшлося у старому Львові – хай навіть попри те, що старий центр цього міста, на відміну від старої Варшави чи старого Вроцлава, справляє враження не музею, не місця для туристичних променадів, а живого, повнокровного міського центру.

Не являють собою такої вже цікавості замки Тернопільщини. Почаїв, враження від якого неможливо забути, - теж ніяке не диво.

Не знайшлося жодного дива й у «перлині біля моря» - в Одесі. У тій самій, яку будували як «південну Пальміру», яка мала затьмарити Санки-Петербург. Не має нічого такого вже видатного й у Криму, окрім Херсонеса; нема чого там робити, окрім як вивалитися на пляж під сонце й провалятися всю відпустку. Іграшкове, ніби лялькове старе місто Євпаторії, яким можна блукати до запаморочення, у якому сплетіння кримськотатарської, української, російської (тут уже, на відміну від Кам’янця-Подільського, справді), караїмської, єврейської старої архітектури створило особливий неповторний стиль, де саме місто, оточене просоленими випаленими степами без жодного деревця, потопає в затінку, - в цьому, виявляється, теж немає нічого особливого.

Немає, як виявляється, нічого надто видатного й на Сході, й старий монастир у мілових горах Святогірська – то пам’ятка місцевого значення.

Старі соляні шахти чи то Артемівська з Соледаром, чи то Солотвиного, печери під Чортковом – нічого з-поміж цього теж на чудеса не претендує.

Немає серед переліку й визначних інженерно-технічних споруд – хоча б більш ніж столітнього двоповерхового підйомного залізнично-автомобільно-трамвайного мосту в Дніпропетровську.

Як відомо, до початку липня фахівці з архітектури, музейної справи та туризму відбирали об’єкти-претенденти до переможної сімки. Поміж них були й лавра у Святогірську, й заповідник «Старе місто» в Луцьку, й замок та академія в Острозі, й палац у Лівадії, й замок «Паланок» у Мукачевому, й заповідник старого центру в Чернігові, й оперний театр в Одесі, й лавра в Почаєві.

А от далі, окрім фахівців, переможців почали визначати й пересічні українці своїм голосуванням. А тепер давайте щиро зізнаємося: чи так уже багато українців об’їздили всю країну настільки, щоб могли «з погляду кваліфікованого споживача» визначати найвизначніші – та хай навіть «найрейтинговіші» - туристичні об’єкти? Чи все відбувалося простіше, й люди просто голосували за найвідоміші бренди, за те, про що вони найчастіше чули? Чи власними враженнями керувалися вони – чи з таким самим успіхом могли б проголосувати за «сім чудес», скажімо, Великої Британії – Біг-Бен, Парламент, двоповерхові автобуси, будинок Шерлока Холмса, ліверпульське кафе «Кеверн» тощо?

Хотілося б помилятися, але видається, що кампанійщини та бажання провести гучну акцію у визначенні семи чудес України було більше, ніж здорового глузду. Інакше чому було обрано саме число «сім»? Пригадується, до речі, що з відомих «семи чудес світу» лише єгипетські піраміди збереглися до наших днів.

Звісно ж, будь-який рейтинг, будь-який перелік семи чудес є до великої міри умовним. От тільки не варто забувати, що являють собою наші чиновники. І як би не вийшло так, що Україна туристична звузиться тепер до саме цих семи об’єктів і лише до них, їх старанно реставруватимуть, наводитимуть лоск, а то й перетворюватимуть на декорації для туристів, а все решта приходитиме у занепад, бо ані грошей, ані уваги на інші пам’ятки не знаходитиметься?