Побувати в Єгипті і не подивитися піраміди – майже злочин. Це незаперечлива істина. Є й інша істина: якщо вас не обдурили бедуїни, то вам пощастило. Третя істина – російських туристів у світі не люблять, і фраза «Руссо турісто. Обліко моралє» є відвертим глумом.

Туристичні «мекки» Єгипту – Каїр і Луксор. Передивитися всі визначні пам’ятки і місцевості Країни фараонів не встигнеш і за місяць, не те що за два дні, які виділив їм ваш покірний слуга. Тим паче важко написати щось нове, та й, власне, взагалі описати пам’ятки історії, які пережили тисячоліття. Тому розцінюйте цю статтю як поради перед імовірним візитом в Єгипет і кілька фактів про місцеві норови.

Сучасний фараон Мубарак

Подорож з Хургади в Луксор у комфортабельному автобусі триває 4 години, протягом яких з-за скла можна спостерігати піщані пагорби і, подекуди, більш-менш красиві дюни. Вже ближче до старовинного Луксору видніється залізниця, яку побудували за сприяння Радянського Союзу для перевезення фосфору (актуальна нині тема) для спорудження Асуанської плотини.

Наш гід Інам не замовкає протягом усієї подорожі. Попервах здається, що з ним, і з групою пощастило. Із 50 туристів нас було лише двоє українців, усі інші – з різних куточків Росії. На перший погляд – непогані й приязні люди, дарма, що з невихованими малолітніми дітьми, які матюкаються при своїх дідусях і бабусях. Це вже потім доводилося дивуватися їх зверхньому, подекуди хамському ставленню до місцевого населення.

Гід же попри деякі неточності відпрацював на відмінно. Зізнатися, вперше зустрів в Єгипті такого інтелігентного араба, який розмовляє майже чистою російською мовою, ще й без зайвих емоцій. До того ж, свої розповіді про життя-буття фараонів він ілюстрував імпровізованими театральними дійствами за участю туристів, і частенько пускав жарти, з яких росіяни сміялися так, що автобус мало не луснув. А от нам чомусь було не смішно. Певно російський гумор значно відрізняється від українського.

Під’їжджаємо до Луксора

При в’їзді в Луксор нас зустрів біг-борд з обличчям Хосні Мубарака, Президента Єгипту. Інам одразу провів невеликий лікбез на тему єгипетських президентів (бідний другий глава держави Садат від слів гіда про його нікчемність, певно в труні перевертався) і сказав, що Мубарака, який довічно «правитиме» країною, називають не інакше, як сучасним фараоном. Проте про досягнення нинішнього президента не говорять, більше все таки шануючи Насера.

На більш ніж 430-тисячне місто, як повідомив Інам, лише один православний храм, та й той невзрачний. І це при тому, що 10% населення Єгипту – православні християни, а держава підтримує лише іслам. Цікаво, що гід по Каїру Іхаб, показуючи туристам розташовані поруч мечеть і храм, підкреслив, що вони однакові по висоті і рівню оздоблення, і що це так заведено в Єгипті: ніхто не кращий і ніхто не гірший. Зрештою, молимося-то одному Богу. На жаль, це не так.

1 липня цього року коаліція коптських християн закликала уряди країн світу вплинути на офіційний Каїр, щоб домогтися припинення релігійних переслідувань і забезпечити волю віросповідання й справедливість для всіх громадян. Річ у тім, що починаючи з 1970-х рр. в Єгипті піддаються жорстоким нападам християни-копти, їхні храми, будинки й підприємства. За майже 40 років здійснено понад 120 серйозних нападів на коптів, більше 4 тис. християн були вбиті або поранені. Матеріальні збитки оцінюють у десятки мільйонів доларів.

Чимало нападів відбувалися по п’ятницях після молитов у мечетях, до того ж переважна їх більшість зроблено простими людьми. Вважається, що насильство відбувається під впливом пропаганди ненависті, проведеної через ЗМІ, систему освіти й проповіді в мечетях. Єгипетські власті і досі не покарали належним чином варварів.

Так що бути арабом-християнином в Єгипті небезпечно і зовнішній політичний і релігійний спокій у країні, що так намагаються показати туристам, насправді лише ширма. До речі, туристів на екскурсії возять колонами у супроводі озброєного до зубів конвою. Але ми трішки відволіклись від цікавинок Луксора.

Луксорський храм

Отож, Луксор вважається одним з найдавніших міст у світі, хоча точно не відомо, коли він був побудований. У перекладі з арабської Луксор означає «місце безлічі палаців», що й не дивно, адже тут знаходиться 2/3 усіх світових монументів.

Місто розрізається на два береги Великим Нілом. Стародавні єгиптяни поділили його на місто живих (східний берег, де сходить сонце) і місто мертвих (західний берег, де сонце заходить)

Карнакський храм. Найбільший у світі колонний зал

Серед пам’яток Луксору особливе місце належить Карнакському і Луксорському храмам, храму Хатшепсут, Долинам царів і цариць, співочі статуї. На жаль, довелося побачити не все. Луксорський храм ми дивилися проїздом з вікон автобуса (його відвідини входять у програму дводенної екскурсії), а у вирізьблений у скелі храм Хатшепсут нас, як і три роки тому, не повезли. Гід сказав, що пам’ятка реставрується. Не знаю, чи то так співпало, що, коли нас везе в Луксор автобус компанії Future Travel Group, то храм єгипетської цариці закривають, чи то водій просто не хоче під’їжджати до храму, натомість підвозячи туристів до Парфумерного музею та Фабрики іграшок, де навчені співробітники починають розповідати відвідувачам про принади своєї продукції в надії, що ті поведуться і лишать там свої кровні гроші.

Інтер’єр Карнакського храму

Перша зупинка в Луксорі – Карнакський храм, який знаходиться на східному березі. Одразу зазначимо, що температура повітря в Луксорі вища, ніж у Хургаді, так само вища вологість. У день відвідин міста там було 50 градусів у тіні й вологість більше 60%, а вітру майже не було. Зрозуміло, що людям зі слабким серцем і малим дітям краще подивитися всі визначні місця Луксору на фото чи відео, аби не відправитися в місто мертвих.

Малюнкам у Карнакському храмі тисячі років. Фарба й досі збереглася

Так от, Карнакський храм. Це велика кількість напівзруйнованих будівель, що нагадують скоріше місто, а не окремий будинок. Його розміри – 1,5 на 0,7 км (хто не був, спробуйте хоч на хвильку уявити, яким величезним був храм). Починав будуватися ще в часи Середнього царства, а основні його спорудження з’явилися у ХІІІ ст. до н.е.

Комплекс Карнакского храму містить у собі будівлі, які зводились протягом декількох сторіч багатьма фараонами. В епоху Нового царства кожен правитель, тільки-но зійшовши на престол, починав спорудження свого власного внеску в розширення обителі свого божественного батька Амона-Ра. Найвидатнішими будівельниками були Тутмос І, Тутмос ІІІ, Хатшепсут, Аменхотеп ІІІ, Рамзеси І, ІІ й ІІІ, лівійські царі XXІІ династії (початок І ст. до н.е.) і Птолемеї, що правили Єгиптом до приходу римлян.

Співочі статуї. Їх так назвали через те, що після землетрусів у них утворилися прогалини, і при сильному вітрі із статуй видавалися звуки. Та після того, як отвори заробили, статуї перестали «співати», але назва прижилася

Однієї з визначних пам’яток храму є грандіозний гіпостильний зал, 103 м завширшки і 52 м завглибшки й нараховує 144 колони, знизу догори розписані кольоровими барельєфами. Все й не опишеш, це слід бачити.

Вхід у храм коштує 50 фунтів, його щодня відвідують десятки тисяч туристів. До руїн можна доторкнутися і вільно фотографувати. Звісно, Єгипет має завдячувати своєму сухому і теплому клімату та відсутності дощу тому, що пам’ятки фараонів збереглися до наших днів. Хоча дивлячись на те, як туристи чіпають написи на колонах і залазять туди, на що можна викарабкатися, складається враження, що такими темпами храм довго не простоїть.

Спека там стоїть неймовірна, тож врятує вас від неї вода, якою себе слід поливати. Підприємливі араби чергують біля входу в храм і місця стоянки автобусів, намагаюсь впарити туристам дешеві сувенірники (дешеві по суті, а не по грошам) і воду. Звісно, це роздратовує, але все таки європейці – люди порядні і ввічливо відмовляють місцевим торгашам. Але поведінка російських туристів значно вирізняється.

Територія біля Єгипетського національного музею

Можливо я був дуже прискіпливий і придивлявся саме на поведінку росіян, але, зрештою, ми ж були в одній групі. Так от, я не можу зрозуміти, навіщо так надмірно ставитися до бідних арабів, звертаючись до них таким тоном, неначе робиш їм послугу. Так, єгиптяни діють наполегливо і намагаються обдурити, але все таки роблять це не від хорошого життя. Але коли чуєш найцензурніше звертання до них «черти приставучие», то починаєш розуміти, чому ж росіян тут так не люблять.

Признатися, ще в Хургаді я здивувався, коли спілкуючись з власником одного із супермаркетів почув від нього наступну фразу: «Якщо в тебе не вистачає кілька фунтів – не біда, занесеш завтра чи післязавтра, ти ж українець, а не росіянин». Далі я прозрівав з наших сусідів ще більше.

Після Карнакського храму ми відвідали парфумерний музей і пообідали в ресторані (там росіяни діяли як у відомому українському прислів’ї – як не з’їм, то понадкушую) і попливли на катері по Нілу в місто мертвих. Катер, який нам виділили, був, м’яко кажучи, не дуже хороший. Коли араб завів мотор, я мало не задихнувся від вихлопних газів. На щастя, плисти виявилося недовго, і ми вже стоїмо на західному березі Луксору, де наш автобус готовий відвезти в Долину царів.

На місці, де раніше ховали фараонів, сьогодні знаходиться Музей просто неба, вхідний квиток у який коштує 25 фунтів (якщо їхати самому не замовляючи екскурсію). Там ще жаркіше. Вдихаєш повітря і таке враження, що воно обпалює тобі легені. Було відверто шкода малих дітей, яких вели вздовж цієї долини і заводили в гробниці, в яких на стінах збереглися нанесені тисячі років тому фарби, і саме там і зображена книга мертвих, а події у відомому фільмі «Мумія», як висловився наш гід, звичайна американська фігня.

Правда в гробниці довелося дивуватися з арабів. Фотографувати там заборонено, адже спалах може завдати шкоду старовинним малюнкам. Без спалаху теж не дозволяють, кажуть, що все одно шкідливо. Ну добре, закон є закон. Але коли я розглядав старовинні написи, то араб, який «охороняв» вхід у гробницю, запропонував мені сфотографувати малюнки. Звісно, за певний «бакшиш». Я відмовився, але не думаю, що так чинять усі. За якісь пару фунтів бедуїни (в основному, вони працюють в музеях в пустелі) ладні порушити правила, які можуть призвести до того, що попсуються старовинні написи, визначні культурні пам’ятки їхньої держави.

Я довго думав, що ж спільного між українцями і арабами, і виявив, що це – ставлення до культурних пам’яток. Їх як не цінували минулі покоління сучасних єгиптян, використовуючи плити з пірамід як будівельні матеріали, так і не цінують нині. В Україні яскравий приклад останніх днів – підпал Білгород-Дністровської фортеці при зйомках фільму, хай і росіянами, тим не менше, диву даєшся, як це дозволили їм зробити і не притягли до відповідальності. Про стан же наших замків, Херсонесу я взагалі мовчу.

Після Долини царів, ледь живим, нам запропонували переправитися на катері на острів, де ростуть екзотичні фрукти та баштани (банани, інжир, мандарини, лемо, кавуни, гуави та ін.). Звісно, за окрему плату. Повезла нас туди гід іншої російськомовної групи, росіянка за походженням Ліза. Вона одразу влаштувала скандал з приводу того, що нам дали «розвалюху» і добилася таки нормального транспорту. Потім довго бідкалася, чому це росіянам постійно підсовують усе найгірше. Ми ж стиха жалкували, що не записалися в англомовну групу.

На острові знову довелося прозрівати і злитися на росіян. Програма розрахована таким чином: після прибуття – поїсти фруктів, а потім дається хвилин 20-30, щоб поблукати по острову і пофотографуватися. Але не встигли ми поласувати бананами, інжиром і кавунами та зробити кілька фото, як росіяни підняли ґвалт: поїхали до автобусу, ми вже наїлися. Запитується, то заради цього ви поїхали на острів? Та за ту суму, що ви витратили, могли б тиждень об’їдатися цими фруктами в Хургаді, тут же ж головне подивитися, як все росте, зрештою, відпочити після спекотної пустелі і подивуватися на єгипетський контраст, де пустеля йде практично поруч з густою рослинністю.

Та на щастя, в Каїр ми поїхали у складі справжнього інтернаціоналу. До групи входили казахи, українці, поляки, чехи і кілька росіян. Ці поводили себе набагато більш простіше.

Сфінкс під кайфом

У Каїрі прохолодніше і сухіше, ніж у Луксорі. Саме місто вражає своїми розмірами, перенаселенням, абсолютним безладом на дорогах (при цьому аварій майже немає), дешевизною, сусідством сучасних елітних кварталів із старенькими рибальськими землянками. Гід Іхаб постійно підкреслював: Каїр – місто контрастів. Так, але це можна сказати про столицю чи не кожної світової держави.

Я б сказав, щоб Каїр неначе тисне на тебе. Тут і торгаші активніші, і бедуїни в пустелі наполегливіші. Тому треба бути обачним, інакше навіть не зрозумієш, як тебе обманули, продавши гіпсовий сувенір під виглядом зробленого з каменю.

Є щось спільне між Києвом і Каїром. Обидва місто велика ріка розсікає на дві частини, обидва страждають від перенаселення, адже люди з усієї країни намагаються потрапити у благополучну столицю. Каїр росте, і будівлі міста дісталися до плато Гіза, де й знаходиться єдине чудо світу, яке дожило до наших днів.

Найголовніші туристичні об’єкти Каїру – піраміди і Єгипетський національний музей (і туди, і туди квиток коштує по 50 фунтів). За туристичною програму спочатку йдуть відвідини музею, а потім – пірамід.

Піраміди дружин фараонів

Музей вражає своїм лише виглядом та статуями, розміщеними біля нього. Саме їх дозволяють фотографувати, а при вході в приміщення у туристів забирають у камеру схову фотоапарати та відеокамери. Зйомка там суворо заборонена, хоча ще кілька років тому дозволялося фотографувати без спалаху.

Усипальниця високих чиновників

Кілька порад відвідувачам. У музеї ви будете знаходитися десь 1,5 години. За цей час все не передивишся, тож гід вибирає найцікавіші, на його думку, кімнати. Але погодьтеся, що 10 хвилин слухати, як будувалися піраміди біля відповідного макету та ще стільки ж про те, чому єгиптяни муміфікували тварин, та інші добре відомі ще з курсу середньої школи факти – навряд чи надто цікаво, коли перед тобою стоять тисячолітні мумії, гробниці, ложе фараонів, їх цінності, а сама лише кімната Тутанхамона чого варта! Тож радимо переглянути книгу з єгиптології і намагатися подивитися в музеї якомога більше експонатів самостійно, без гіда.

Ще одна порада. Не купуйте книги в музеї по 120 фунтів. Аналогічні можна придбати в бедуїнів на імпровізованому ринку на оглядовому майданчику на плато Гіза за 70–80 фунтів, а в лавках Хургади і аеропорту за 10–15 доларів. Ті ж само книги (і навіть кращі) продаються в Києві на Петрівці.

Комплекс біля Сфінкса

А взагалі бедуїни, то біда для туристів. Не встигаєш вийти з автобуса на плато Гіза, як бедуїни і маленькі бедуїнчики намагаються вам щось продати, причому асортимент у них такий великий, що я не здивуюсь, якщо вони торгують і ноутбуками. Гіди радять купувати у бедуїнів кальян, арафатку і книги, тобто те, що куплено ними на оптовому ринку в Каїрі, або є складовою їх культури і добре виготовляється лише бедуїнами (наприклад, кальян у Хургаді купувати не слід – і дорожче і нижчий за якістю). Один з популярних «розводів» бедуїнів – пропозиція поїздити на верблюді. Ціна, яку вони вам називають, є ціною за те, щоб залізти на тварину. Злізти коштує у 2-5 разів дорожче. Як-то кажуть, «вход – рубль, выход – два». Тож майте на увазі.

А ще бедуїни вважають себе пам’ятками історії, важливішими за піраміди, і пропонують сфотографуватися з вами за певний «бакшиш». Ну такий уже вони народ – іншого джерела прибутку, окрім як торгувати та дурити туристів – немає. Крутяться, як можуть.

Хоча, звісно, коли опиняєшся поблизу трьох величних пірамід Хеопса, Хефрена і Міккерина, відчуваєш близькість Сфінкса, до якого автобус підвозить після 40 хвилин перебування біля цих трьох пірамід, зруйнованих пірамід дружин фараонів і склепів чиновників.

Коли підходиш до найбільшої піраміди – Хеопса – то стає трохи моторошно. Одразу згадуєш, що розповідають підручники історії й іронічно посміхаєшся. Ну не могли селяни це побудувати. Не вірю.

Навіть незважаючи на те, що облицювання з пірамід давно збите грабіжниками і замість рівної поверхні видно лише величезні камені, відчуття того, що перебуваєш біля якогось інопланетного об’єкту, присутнє. Обов’язково раджу залізти в піраміду. В маленьку (дружини фараона) вхід безкоштовний, у піраміду Хеопса коштує 100 фунтів. У маленьку піраміду спускатися 18 метрів, у велику – 43. Відчуття, що знаходишся в сауні. Мимоволі пригадуєш страшилки про прокляття пірамід. Та це лише вигадки: щодня туди заходять сотні, а то й тисячі людей, і після цього живі-здорові.

Сфінкс, безперечно, особлива пам’ятка. Він – охоронець пірамід. Існує легенда, що після заходу сонця він оживає і стереже піраміди. До слова, як він стереже, видно по тому, що вони були розграбовані тисячі років тому, після занепаду Старого царства. Але для туристів влаштовують театралізоване дійство. Після заходу сонця за допомогою світлових променів, направлених на Сфінкс, та комп’ютерних технологій створюють ефект, ніби статуя розмовляє. Текст пускають англійською, російською та деякими іншими мовами.

Тут живуть робітники, які збирають фрукти

Повертаючись з Каїра в Хургаду, а потім і з Хургади в Київ, шкодував, що залишаю цю країну. Нехай тут складний для європейця клімат, нехай приставучі й нахабні мешканці, але є щось таке, що манить сюди туриста. Особливо це стосується історичних пам’яток. Тут частенько зустрічаєш людей, які відвідують Каїр і Луксор друге, втретє, вп’яте і навіть більше. На запитання, чи не набридло, здивовано відповідають: «Та ви що! Я сюди приїду ще раз».

Фото автора