Через декілька днів після того, як Віктор Ющенко присвоїв президентові Києво-Могилянської академії В’ячеславу Брюховецькому звання Героя України, конференція "Могилянки" вирішила, що з першого вересня його замінить Сергій Квіт, керівник кафедри журналістики НАУКМА. В гарячий період вступних іспитів «І-Репортеру» вдалось зустрітись з В`ячеславом Степановичем і поговорити про його плани на майбутнє.

Ви неодноразово заявляли, що не повернетесь в політику, оскільки маєте багато роботи в Києво-Могилянській академії. А тепер не думаєте про повернення?

Я і зараз маю багато роботи в академії, хоч вже не президент. Питання не в посаді, а в ставленні до академії і тієї кількості роботи, яка тут є, і яку треба здійснити. Тому позитивні думки про політику у мене не з`являються.

Які маєте плани на майбутнє?

Я залишаюсь працювати в Києво-Могилянській академії. Чим я буду тут займатись? Це питання відкрите. Я можу сказати, чим би хотів займатись. Якщо майбутній президент доручить займатись проблемами вступного тестування, чим я займався останні 17 років, то я погоджусь. Якщо він вважатиме, що сам зможе це робити, я буду радий, хоча мені за нього буде дуже страшно. Це дуже важка робота.

Очевидно, я буду викладати. Перший рік буду викладати той самий курс, що і минулого року – «Вступ до університетських студій. Болонський процес». Я не хочу одразу брати багато курсів, тому що мені треба трошки оговтатись після адміністрування, яке не дозволяло мені читати багато з того, що треба, якщо ти хочеш викладати новітню літературу. Думаю, що за рік деякі прогалини я подолаю. І тоді, можливо, запропоную курси з літератури і політології. Окрім того, хочу написати декілька книжок.

Яке відношення маєте до Всеукраїнської експертної мережі? Яка місія цієї організації?

Я є президентом цієї організації. Вона створена приблизно 2 роки тому. Можу виділити кілька цілей, які ставить перед собою Всеукраїнська експертна мережа. По-перше, ми прагнемо повернути інтелектуалам України впевненість в тому, що їхня думка, їхні ідеї комусь будуть потрібні. Апатія виникла, оскільки влада абсолютно не цікавилася думкою професіоналів. Через це, можливо, Україна і має так багато проблем – політики приймали свої необдумані рішення, які, в більшості, були спрямовані на збагачення певних людей. Дуже багато людей виїхало за кордон, причому, це поїхав "інтелект". Але підростає нове покоління, і йому треба показати, що розумні думки і ідеї повинні набути публічності. Це, так би мовити, психологічний момент.

По-друге, змінюється ситуація серед політиків і серед урядовців – приходить нове покоління, якому потрібна експертна оцінка в різних галузях. Цей проект став успішним. За якийсь рік понад 3000 експертів зареєструвались і ведуть активне обговорення найрізноманітніших проблем, які є в Україні. Ми сподіваємось, що потреба в цій організації існуватиме і надалі.

Отже, ми намагаємось піднести дух людей, хочемо, щоб вони публічно обговорювали ті чи інші проблеми, і водночас сподіваємось, що цими проблемами зацікавиться влада і в майбутньому буде робити замовлення для громадської експертизи.

Охарактеризуйте нового президента академії.

Це молода людина, що дуже добре. Я починав керувати академією приблизно в такому ж віці. Йому 42 роки. Це прекрасний вік, коли багато енергії, багато ідей. В цьому віці ще не розумієш, що деякі речі не можна здійснити. Тому ти починаєш працювати, і щось з цього вдається. А в моєму віці вже є розуміння того, що щось можна реалізувати, а щось вже ні. Досвід унеможливлює авантюрні рішення, а вони дуже потрібні.

Сергій Квіт - професор, доктор наук. Він починав в Києво-Могилянській академії ще в 1992 році редактором нашої газети. Свого часу я побачив, що в нього є і амбіції на кар’єрне зростання, і здібності до цього. Тому я, поряд з іншими своїми заступниками, років 3 тому почав готувати їх до цього конкурсу: посилав у відрядження за кордон, по Україні, давав доручення, по черзі залишав замість себе, коли кудись від`їжджав. Сергій Квіт - комунікабельна, україноцентрична людина, тобто він розуміє проблеми України. Це не та людина, якій байдуже, в якій країні вона живе. Його дочка, до речі, вчиться в академії, що теж важливо. Я дуже ціную, коли навіть вся родина працює в академії.

Ідеї, які він останніми днями висловлює, мене цілком задовольняють. Хоча програма Володимира Моренця була не гіршою. Я вважаю, що вона могла би теж бути прийнята. Але колектив вирішив так. Домовлено також, що Володимир Моренець не йде. Він залишається на своїй посаді.

«Увійти в п’ятдесяту найкращих університетів світу без допомоги влади неможливо»

За 16 років керуванням академією чим найбільше пишаєтесь?

Я пишаюся тим, що ми маємо понад 4 тис. випускників. Думаю, що 75% з них це люди, які багато зроблять для України і для себе.

Чого не вдалось досягти?

Не вдалось створити університет, який би був визнаний інституційно, рейтингово у світі. Нас у світі багато знають: визнають наші дипломи, наші кредити, наші курси. Але рейтингово ми не входимо до кращих університетів світу. Приблизно 3 роки тому я поставив завдання перед університетом за десять років увійти в п’ятдесяту кращих університетів світу. Це реально, і я бачу, як це зробити.

Ми увійшли до когорти світових університетів, і це визнано за кордоном. Це було зроблено без допомоги уряду, дуже часто навіть всупереч уряду. Але увійти в п’ятдесяту найкращих університетів світу без допомоги влади неможливо. Насамперед необхідні певні інфраструктурні зміни. У нас немає стадіону, немає нормальних гуртожитків і немає багато того, чого ми не можемо самі зробити.

Я пішов на вибори до Київради, тому що у мене була домовленість з тодішнім мером, що після виборів я, як депутат Київради, буду відповідати за побудову нового студентського містечка. На превеликий жаль, після закінчення виборів я зрозумів, що нікого тепер у міській адміністрації таке будівництво не цікавить, як, на жаль, не дуже цікавило і Омельченка. Якщо уряд захоче мати університет світового рівня, то для цього треба зробити не так багато. У мене тепер буде більше часу, тому займусь цим питання впритул.

А яка територія найкраще підходить для студмістечка?

Це може бути недалеко від Києва. Нещодавно я говорив з мером Броварів. Він готовий надати територію військової частини, що розформовується. Ми також розглядали варіант біля Чабанів. Там скоро буде метро. Найкращий варіант, звичайно, Поділ, але я розумію, що це нереально. Є прекрасна територія на Оболоні, на березі Дніпра, але я боюсь, що там вже все куплено-перекуплено.

Якби Ви стояли перед вибором: або створити потужний філіал в Донецьку чи Сімферополі, або розширити КМА в Києві - який варіант обрали би?

Обидва разом. Ми створювали філії в Миколаєві та Острозі. Тепер це окремі університети, які працюють за нашою філософією, навчальними планами. Я працював над тим, щоб створити такі філії на Донбасі. Йшлось про Горлівку, Донецьк, Луганськ. Також були плани щодо Криму. Але, на жаль, ці проекти не реалізовані.

Найдовший шлях ми пройшли у створенні кримсько-татарської філії у Бахчисараї. Практично все вже було домовлено, і ми оголосили конкурс на майбутнього ректора. Але в останній момент влада Бахчисарая і Міністерство освіти Криму відмовились. Я би не протиставляв розширення академії і створення філій.