Відновити, чи точніше сказати наново збудувати, Десятинну церкву, легендарну пам’ятку десятого століття, хочуть у Києві. Нині місце на якому вона колись стояла огороджене зеленим будівельним парканом – поки що за ним ведуться археологічні розкопки. Багато хто пам’ятає, що фундамент тієї споруди було викладено рожевим гранітом. Які ж таємниці приховано за цією рожевою бутафорією?

Рештки першого мурованого православного храму Київської Русі – Десятинної церкви лежать у самому серці української столиці. Найдивовижнішим є те, що цю церкву хоч і досліджували більше ніж будь-яку іншу в Києві, проте вона і досі залишається цілковитою загадкою для всіх. Зокрема, ніхто не знає, як вона виглядала насправді. Що ж про неї відомо?

Якщо вірити літописам, то ідея збудувати собор з каменю виникла у князя Володимира у 991-му році. Судячи з усього, будівництвом керували греки, в Києві не було майстрів такого класу. Будували тоді не зі звичної для нас цегли, а з плінфи та каменю. Плінфа – це така собі дуже тонка, квадратна, схожа не керамічну плитку рожева цеглинка. Храми в ті часи не білили, так що Десятинна мала бути рожевою і смугастою – шар плінфи, шар каменю. Князь Володимир виділив на утримання цього храму десяту частину своїх доходів, що було зовсім не мало. З того моменту він і отримала свою не офіційну, народну назву – Десятинна.

Минали роки, і з приходом на київський стіл князя Ярослава Мудрого, на початку 11-го століття, Десятинна церква, перестала бути головним храмом. Її місце посіла Свята Софія. Від того моменту і до зруйнування Десятинної залишалось приблизно сто дуже неспокійних років. В першу чергу церква потерпала від рук православних князів, які під час усобиць із задоволенням здійснювали хижацькі навали на Київ. Храм пережив і кілька пожеж та землетрусів. Тому, до 1240-го року, тобто на момент зруйнування, храм був вже не такий міцний, як колись.

Саме 6 грудня 1240 року стало одним з найстрашніших в історії Києва днів. Того дня військо хана Батия увірвалося до міста. В пошуках останнього притулку до Десятинної церкви збіглася купа народу. Місця в середині храму вже не вистачало, і тоді люди почали залазити на покрівлю. В те, що відбулося далі важко повірити. Двохсотрічна церква, виснажена часом, пожежами та землетрусами не витримала навантаження і обвалилася.

Власне на цьому її життя і закінчилося. Про неї перестали згадувати, її ніхто не відновлював. Дощі змили із стін стародавні фрески, а кияни поступово розтягували церковне каміння для власних потреб. Так тривало до сімнадцятого століття, поки митрополит Петро Могила не вирішив відродити давню святиню. Та на повне відновлення грошей у нього не вистачило. Тому він обмежився лише зведенням невеликої церковки в ім’я святого Миколая на частині старовинного фундаменту. Вже мало хто з киян уявляв де раніше стояла Десятинна церква. Не залишилося і жодного малюнку на якому було б зображено цей храм, як він виглядав в часи Володимира.

Перша половина 18-го століття ознаменувалась сплеском інтересу до давньої історії. Особливо бурхливу діяльність розгорнув митрополит київський Євгеній Болховітінов. Він усіляко сприяв розкопкам Десятинної церкви, здійснював їх один з перших археологів Кіндратій Лохвицький. Оскільки не існувало відповідних технологій, то від його роботи було більше шкоди ніж користі.

Та навіть і це було б нічого, якби не втручання в справу відставного поручика Аннєнкова. Цього чоловіка, лихої вдачі було вислано до Києва з рідного маєтку за жорстоке ставлення до селян. Він швидко зрозумів, що під завалами стародавнього каміння можуть лежати заховані ще в часи Київської Русі скарби. Тому він почав за безцінь скуповувати довколишні землі. Щоб остаточно припинити наукові дослідження, Аннєнков висловив бажання відновити церкву власним коштом. Перешкодити йому було важко, закон був на його боці. Нову Десятинну будували цілих 14 років! За цей час поручик встиг знайти кілька багатющих скарбів та розтринькати їх - подейкували, що навіть його собаки гуляли у золотих нашийниках. Нова Десятинна церква, збудована архітектором Стасовим, була освячена у липні 1842 року. Проте її появу сучасники зустріли м’яко кажучи без ентузіазму. Тодішній видатний та шанований історик Києва Микола Закревський писав, що зведено цей важкий мов ступа храм було без особливої потреби. Прихожан в ній було мало та і її художня цінність викликала сумніви. За словами іншого сучасника, графа Остен-Сакена, кращого пам’ятника генію Растреллі (мається на увазі Андріївська церква), ніж кострубата Десятинна і вигадати було не можна.

Та новобудові не довго довелося спотворювати вигляд старого Києва. Із встановленням соціалістичного ладу, в 30-х роках церкву було розібрано. Вже за радянських часів археологи змогли детальніше дослідити руїни. Здавалося, що вже все було перекопано у цьому місці, проте дослідники знайшли ще багато цікавого, зокрема кілька коштовних скарбів. На згадку про давно минулі часи вирішено було викласти камінням фундамент Десятинної церкви. Щоправда увічнено було не Володимирів храм, а споруду 19-го століття.

За існуючими законами, відновлювати пам’ятки в Україні треба у тому вигляді, який вони мали на час зруйнування. Тож існує два варіанти відбудови Десятинної – або це буде копія невдалої споруди 19-го століття, або повністю сфантазована реконструкція сучасного архітектора.