Не у всієї ж молоді в очах одні долари – багатьом багне ще традиційної романтики, пригод, можливості бути корисним, прислужитися Вітчизні. Молодь із шляхетними якостями приречена замикатися у своєму внутрішньому, вибудуваному на засадах шляхетності, світі, бачити несправедливість та кривди, які завдаються всьому тому, про що вони читали в дитинстві у лицарських сагах та діяннях славних пращурів.

У козаків-характерників була така приповідка: «Кожен знайде те, що хоче знайти – бо саме він те і згубив». Сучасними словами кажучи, кожен у проблемі бачить те, що хотів би здолати чи приховати в собі. Так, останнім часом окремі видання вперто намагаються переконати суспільство в загрозі фашизму, що нібито пішов у наступ. Недавнє вбивство українця нігерійського походження (здається, так воно тепер називається), яке дійсно мало деякі ознаки замаху на расовому ґрунті, стало для „професійних борців” із ксенофобією чудовим приводом зв’язати докупи та облаяти ті організації і рухи, які не вписуються у мультикультурне, громадянське (чи ще там якесь) суспільство, що їх нам нав’язують ґлобалісти. Та, панове антифашисти, поборники громадянського суспільства, і інші космополіти, будьте послідовними: ви цілеспрямовано виховуєте людину зі світоглядом аскариди (тепло, затишно, не треба робити жодних зусиль, і їжа звідкись надходить вчасно), так звольте мати справу із людьми, які всіма засобами намагатимуться не допустити загибелі в людині людського.

Цього разу до фашистів записали рух скінхедів, та нібито їхніх ідейних натхненників – українських язичників. Не будемо обговорювати відверту маячню про „ідейну опіку” над скінхедами новоявлених волхвів, адже загальновідомо, що скінхеди мають свою, однакову для всіх країн ідеологію, і не надаються до „приручення” жодним партіям чи релігійним напрямкам. Не станемо наголошувати і на невігластві „професійних антифашистів”, котрі символом фашизму чомусь вважають свастику. Хоча загальновідомо, що фашистський рух мав емблемою символ влади Стародавнього Риму – фасції (пучок прутиків із застромленою в них сокиркою). Звідси і назва – „Фашіо ді комбатім’єнте” – „військові союзи”. А різновид сонячного хреста був символом націонал-соціалістів (гітлерівців), які ніколи себе фашистами не називали. Та це так, до слова, ми ж про скінхедів.

Проблеми радикалізму в суспільстві, і молодіжного радикалізму зокрема, пов’язані із невиконанням ліберальною державою своїх функцій, які традиційно на державу покладалися. Не у всієї ж молоді в очах одні долари – багатьом забагається ще традиційної романтики, пригод, можливості бути корисним, прислужитися Вітчизні. Держава мусить спрямовувати цю молодіжну пасіонарність у патріотичне, практичне русло, найкраще у те, що йде на користь усієї нації та досягається важкими зусиллями, або чого й досягти неможливо. Пам’ятаєте, казкового доброго молодця, щоб не заважав спокою громади, спрямовували туди не знати куди, за тим не знати за чим. І що цікаво – він примудрявся це приносити. В реальності, церква спрямовувала буйну молодь у хрестові походи, совєтська імперія – на побудову нікому ніколи непотрібного БАМу, а сучасна Росія легко вирішує цю проблему за допомогою Чечні.

Так ми, люди ХХ - ХХІ ст., успадкували суспільство, в якому не тільки не вигідно, а й просто небезпечно бути шляхетним, чесним, справедливим, думати ще про когось окрім себе. Бо це шкодить конкуренції, виживанню на ринку. В кінцевому результаті молодь із шляхетними якостями опиняється на нижчих щаблях суспільної ієрархії, приречена замикатися у своєму внутрішньому, вибудуваному на засадах шляхетності, світі, бачити несправедливість та кривди, які завдаються всьому тому, про що вони читали в дитинстві у лицарських сагах та діяннях славних пращурів. „Чисті романтики” самі собі мовчки скиглять, або вступають до так званих „націоналістичних організацій” і скиглять колективно. Але завжди є певний відсоток людей „прямої дії”. Це "люди межі", люди із генами кшатрія (воїна за духом), які не можуть не ходити по лезу. З них, за мудрої держави, виходять доблесні військовики і чесні поліцейські, а за бандитської держави – правильно – рекетири, грабіжники та вбивці. І люди прямої дії будуть у будь-якому суспільстві, хочемо ми того чи ні. Є вони у ситій Європі, є в „просунутих” США, є в традиційному ісламському світі – шахіди (до речі – як і скінхеди, голять голови). Бо це закон природи, і так влаштував Творець.

Чому молодь? Та тому, що за психологією підлітковому віку властиво об’єднуватися у групи, заводити чітку ієрархію, спрямовувати свою діяльність на ідеалістичні мотиви. В такій групі дуже чітким є усвідомлення простору, території, поділу „свої-чужі” (ще в стародавні часи племена ділили світ називаючи себе „люди”, та „не люди” – всі інші).

Тому, щоб зрозуміти, чому відбуваються напади та вбивства на расовому ґрунті, мусимо звернутися до такої незрозумілої субстанції, як національна ідея. Яка чомусь уже не спрацювала в голові одного ракетника, і над якою роками б’ються цілі інститути міднолобих вчених, хоча вона і проста, мов виїдене яйце. І, що важливо пам’ятати, однакова для будь-якого живого організму. Спробуйте зайти у вольєр до ведмедя, і ви побачите, що таке національна ідея. Для „гомо сапієнса”, як і для будь-якого біологічного виду залежить на дуже простих речах – виживанні та примноженні власної популяції (саме тому панове глобалісти буквально наситили маскультуру та релігійний простір ідеологією смерті - розчищають місце для золотого мільярда). Саме тому для будь-якої нації (популяції) національна ідея складається із трьох пунктів:

1. Здобути, а за можливості, і розширити власну територію;

2. Добитися „вживання” у цю територію та кращої конкурентноздатності відносно інших видів;

3. Присікати виниклі, а по-можливості, і передбачати і присікати потенційні, внутрішні та зовнішні загрози своєму виживанню на зайнятій території. Оце і все.

По першому питанню все зрозуміло. По другому: „вживання” в територію передбачає не тільки пристосування до кліматичних умов, а, насамперед, витворення своєї оригінальної національної культури, яка би мала свою, особливу відповідь на будь-який життєвий випадок, що може спіткати представника нації. Зараз найкраще це виходить у євреїв, які на будь-який подразник вмить дають свою єврейську відповідь. Якраз через таку важливість національної культури (у найширшому розумінні цього терміну) на неї і спрямовується головний удар. Скажімо, автор категорично не сприймає «лагєрний» шансон та іншу попсу-ту музику. Та щоб цього бедламу не чути, потрібно хіба не виходити з дому і вимкнути усе з розеток. Чому французькі телеканали та ФМ-станції зобов’язані державою пускати в ефір більшу частину саме французької музики, а українці зобов’язані слухати ТІЛЬКИ недолуге вівкання «шеколядного зайца» і йому подібних? Чому відверто деградантські тексти, поставлені на музику відбійного молотка, повсюдно пропагуються, а музика Уайт-пауер руху тільки тому, що ставить гострі політичні проблеми, заборонена законом? Чому народ у переважній більшості не підтримує владу – тому що вона не відповідає тим якостям, які є характерними для людей саме української популяції-нації. Цей розлом є на рівні культури. І якраз тому гнівні тиради різноманітних „професійних антифашистів” спрямовані проти рухів, які найглибше вжилися у свою національну культуру (язичники), і які, методом прямої дії, намагаються середовище побутування цієї національної культури захищати (скінхеди).

І по третьому питанню. В будь-якої популяції-нації є певний відсоток природжених захисників, воїнів за духом. Вони генетично запрограмовані захищати середовище виживання своїх миролюбних братів. І вони це роблять – з благословення національного центру (яким повинна бути держава) чи без нього. Бо це і є їхня природа, мета і сенс життя. І в нападах скінхедів звинувачувати треба не останніх, а державну владу, яка із нації з кількатисячолітньою культурою нашвидкуруч витворює «захудалий» штат США – територію роблення грошей для владик світу цього.

Кожна тварина має свою територію, яку вона захищає до останку, навіть і ціною життя. То хіба людина гірша за тварину, що вона не має права на свою територію і облаштування її на тих цінностях, які витворив її народ протягом тисячоліть?

І наостанок. Потрібно чітко відділити рух скінхедів, як молодих патріотів, від людей дуже подібної зовні молодіжної субкультури, яким „просто нравицця прікід, музічка” та можливість мати владу, відчувати моторошний страх в очах жертви. І не звинувачувати перших (які тренуються, не зловживають алкоголем, ідеологічно „підковані”) у гріхах останніх (характеристики назворот).

Не зітхай!