Про те, як без грошей домовитися з провідниками, зловити потрібну машину та де перейти кордон дорогою до Тибету.

Павло Сом, доживши до 31 року, вирішив, що життя проходить, а нічого цікавого в ньому не відбувається. Саме тому задумав здійснити подорож – мандрівку життя. Почав думати, куди б і як поїхати? Довго не міркував. Вирішив разом з друзями поїхати до Тибету, адже це – країна духовності, просвітленості та й взагалі екзотична країна. Але ж як туди дістатися? Квитки на літак – дуже дорогі, та й навіть якщо просто їхати потягами – теж не дешево обійдеться. Тому вирішили їхати… автостопом. Це і дешевше, і цікавіше, й екстремальніше, та й романтика…

Проте починалася мандрівка доволі банально - товариші купили квитки до Москви і потягом помчали у столицю північного сусіда. Протягом трьох з половиною діб вони намагалися взяти звідти хоч кудись квитки в напрямку Казахстану і лише на третій день їм це вдалося – вони їхали до Саратова. У загальному вагоні довелося їхати цілу ніч. Ніби й небагато, але цього було достатньо, аби відчути усі принади безпробудного російського п’янства, коли там де сидять, там і їдять, і спорожняються…. Це був перший момент, коли Павло подумав, чи не повернутися б назад. Але друзі та гордість змусили продовжити мандрівку.

Надалі Павло вже не користувався квитками. Все вирішували особисті зв’язки. Посмішка, добрі очі – і провідники всіх країн – єднайтеся. У потязі з Самари до Алма-Ати без квитків довелося боротися за третю полицю, адже таких як він у вагоні виявилося багато. Так Павло вперше відчув насолоду від спання на жорстоко вибореній третій полиці

Після «солодкої» ночі Павло побачив Алма-Ату. Але місто його бачити не поспішало. «Для мене це місто – з жорсткими людьми. Нас там ледве не побили. До того ж, коли ми питали, як нам пройти, на нас не те що не реагували – могли навіть обматюкати». Тож затримуватися у «гостинному» місті не було сенсу і Павло з рюкзаком за плечима випив «фанти» і зупинив… машину. Отак, машина за машиною, пляшка за пляшкою доїхали друзі до казахстанського кордону А тут…

Оскільки на в’їзді в країну їм печатки у паспорт не ставили, то тут відмовлялися їх випускати. Вони ж ніби й не в’їжджали. І довелося Павлові довго розповідати про міграційні картки зі штампиками, про паспорти без них... Прикордонники подивилися на них, плюнули - і випустили теж без штампика так, ніби вони й не були в Казахстані.

«На противагу Казахстану, Киргизстан – це країна, яка вразила мене найбільше. Більше, мабуть, ніж сам Тибет. Біля Бішкеку ми чотири дні жили у буддистській общині. Ось тут я відчув усі недоліки та переваги общинного життя. Якщо за розкладом має бути чотири години медитації, то стають та медитують всі. Тож нам довелося також мугукати мантри й робити вираз, ніби ми вже наблизилися до нірвани. А потім поїхали до одного озера, біля якого б’ють теплі гейзери із сірководнем. Власне, ванни ці мають лікувальне значення, але щосуботи та щонеділі туди з’їжджається дуже багато людей з околиць не для того, аби оздоровитися, а для того, аби… помитися. Там же ні каналізації, ні світла нема… Для мене й досі залишається загадкою, як там люди живуть та чим харчуються. Я ж завжди бачив у них лише кумис, молоко та білий хліб. Зрідка – м'ясо. Але при цьому у всіх здорові зуби, здорова шкіра та здоровий вигляд».

І куди б не їхали хлопці, майже 90% тих, кого вони зустрічали, знають про Україну. Може, інколи не знають, де вона, але сам факт її існування – так. Інколи знають революцію, інколи – Ющенка, частіше – Тимошенко, але називають її Юля. Просто Юля. Киргизькі прикордонники активно говорили саме про неї: «Ну вона у вас там жару дає!» Деякі ще й досі думають, що вона – прем’єр.

«Одного разу біля нас зупинився водій на мерседесі й запитав, скільки ж ми можемо заплатити. Я відповів, що ми не маємо змоги заплатити, але можемо розказати про перспективні напрямки бізнесу в Україні. Після цього ми потягом трьох годин розповідали йому про політику, економіку, культуру України. Він нас завіз набагато далі, ніж ми передбачали – аж до китайського кордону, а там… були вихідні. Виявилося, що з другої половини дня у п’ятницю, а також у суботу та неділю там – вихідні. До того ж нам пояснили, що пропустити нас до Китаю можуть лише тоді, коли за нами приїде представник турфірми з Китаю. Це був найбільш важкий момент всієї подорожі. Грошей не залишилося, а жити треба було, принаймні, ще три дні. Були, звичайно, кредитні картки, але ж банкоматів не було.

Нас прихистили у придорожньому готелі, де ми розплачувалися лише своїми розповідями. Втім, господині теж було що розповісти. Тут же, біля входу в цей готель, п’ять років тому відпочивальника загризли вовки. Так, вовки у них – величезна проблема. Вважається, що якщо в тебе у дворі лише п’ять собак – це дуже мало. Треба хоча б дев’ять – тоді вони можуть захистити.

Цей готель – найжахливіші мої спогади. Нас поселили у кімнаті без номера та без замка. Там довгий час вже ніхто не жив. На підлозі, на ліжках, на тому, що залишилося від підвіконня було багато пилу. Четверо дверцят шафи трималися на одному гачку. Туалету, звичайно, теж не було. Власне, це і є автостоп – воші та бруд під пальцями».

У Китаї Павла дуже вразило те, як їдять китайці. Точніше, те, що після цього роблять. Вони просто всі рештки скидають на підлогу і йдуть далі. Інколи це прибирають, але частіше – ні. І вони на це зовсім не звертають уваги. У них навіть пунктика нема, що може бути по-іншому. А ще Павло вдячний автостопу за те, що навчився справляти свої потреби будь-де, хоч під машиною, не звертаючи уваги на те, дивиться хтось на тебе, чи ні.

Після всіх випробувань Павло приїхав у тибетське місто Лхаса. Гори та краєвиди – це перше і останнє враження про Тибет. Все інше…. Там дуже багато туристів і монахів. Одні приїхали витрачати гроші, інші – ці гроші збирати. Майже все – комерція, і ніякої тобі тибетської просвітленості. А ще – дуже багато повій. Прямо на порозі храмів. Ось так... Варто було так далеко їхати?

Загалом же вся подорож зайняла два з половиною місяці, при чому півтора місяці він провів суто в Китаї. Скільки витратив грошей – не зізнається. Але якщо ви хочете побачити світ, не боїтеся бруду під нігтями та відсутності туалетів – вирушайте автостопом країною. Щасливої дороги!

Більше фото на сайтах www.psy_ho.livejournal.com та www.beauty-time.com.ua