Неважко помітити: щоразу, коли Україна отримує від США обіцянку скасувати дискримінаційний торгівельний режим, трапляється черговий антисемітський скандал. На вістря останнього скандалу свідомо заліз міністр транспорту.

Поправка Джексона-Веніка до Торгівельного акту США – комплекс торгівельних обмежень (дискримінаційні тарифи на імпорт товарів до США та заборона щодо експорту високих технологій) тісно пов‘язана з міжнаціональними стосунками і дотриманням прав нацменшин. Зрештою, її й ухвалено було 1974 року проти СРСР як відповідь на еміграційні проблеми радянських євреїв. Відтоді вона застосовується до країн, у яких порушується міграційний режим або економіка має виразний неринковий статус. Утім, на останній чинник США закривають очі, якщо від скасуванян поправки можна отримати політичні дивіденди. А от перший, який починався з перешкод євреям виїздити за кордон СРСР, обріс іншими ситуативними подробицями в дотриманні прав та свобод громадян і став головним публічним важелем Штатів у питанні поправки. І особлива увага приділяється тому суб‘єктові, з якого починалося – єврейським нацменшинам.

Не дивно, що скасуваня поправки Джексона-Веніка в Україні тісно пов‘язане з «єврейським питаням». Урядовці повсякчас обговорюють поправку саме з єврейськими общинами, сподіваючись на їхні зв‘язки з єврейським лобі в американському парламенті. Або й просто звертаються до цього лобі по підтримку – діє це, певно, незгірш за полум‘яні постреволюційні виступи Ющенка в Конгресі. Завоювати прихильність американських євреїв надзвичайно важливо – адже вони й є в Америці головними носіями права вирішувати, проти кого поправка має працювати, а проти кого – ні.

Чомусь так складається, що кожен позитивний сигнал з боку США щодо скасування поправки одразу тягне за собою гучний антисемітський скандал в Україні. Щоб не згадувати режим Кучми, просто наведемо приклад із часів нової влади: весняне розчулення американців після візиту Ющенка, який перед Конгресом «і просилася, і молилася», одразу потягло за собою лист антисемітів. Тоді основною ударною силою виступила «недоторкана» МАУП, яка позбирала навколо себе маргіналів-«антинаклепників» і тягнибоків у священній боротьбі проти «організованого єврейства» і оприлюднила так званий «Лист ста». Ніяких політичних і правоохоронних наслідків в Україні той лист не мав, хоча СБУ мало б серйозно дослідити факт розпалювання міжнаціональної ворожнечі (тим паче за участі кількох народних депутатів, які підписали ідіотську за стилем і змістом цидулку). Зате такі борці з антисемітськими вітряками як екс-олігарх Вадим Рабінович влаштували гучний затяжний скандал на кілька тижнів, що не могло не позначитися на формальному ставленні міжнародної спільноти до України.

Тепер же ніяких листів не знадобилося. Зграя відморозків по-звірячому побила двох студентів єврейської єшиви при синагозі ім. Бродського. Скінхедами Україну не здивуєш – їх хоч і мало, але час від часу щось подібне в країні трапляється – достатньо згадати історію з «футбольним» погромом тієї самої синагоги. Але те, що скандальний інцидент стався за день до заяви американських сенаторів про майбутнє скасування поправки, може свідчити й про те, що мотивом побиття було не просто п‘яне хуліганство. Хоча, зрештою, не виключено, що для міністра транспорту Євгена Червоненка п‘яні подонки просто випадково, але вчасно створили щасливу нагоду попіаритися.

Те, що свою прес-конференцію влаштував Вадим Рабінович, нікого не здивувало – він і в значно менш серйозних випадках регулярно скликав журналістів для прослуховування чергових версій про антиєврейську змову. Але реакція Червоненка просто шокувала: міністр перервав власну відпустку, щоб приїхати до Києва. І провину за антисемітську бійку звалив на… Юлію Тимошенко. Гнівні слова наслідника Кирпи лупцювали прем‘єр-міністра за те, що уряд не забив на цукрово-бензинові кризи та інші проблеми й не кинув усі сили на розслідування злочину. При цьому Євген Альфредович не забув у своєму офіційному посланні нагадати, що в Юлії Володимирівни мати – єврейка, а батько – вірменин.

Невідомо, чим керувалися піарники Червоненка, але розписування національностей батьків нинішнього прем‘єра завжди було прерогативою преси, підконтрольної СДПУ(о). Та й то – переважно з посиланням на сумновідомий сайт «Темнік». Тепер до подібних аргументів вдаються міністри – легалізуючи інформацію, яка до того часу циркулювала переважно на рівні пліток та кулуарних розмов.

Міністр транспорту, віце-голова Всесвітнього єврейського конгресу, не міг не знати, що в Україні досить сильні позиції має таке явище як побутовий антисемітизм. І тому його заява може відірвати в Тимошенко дещицю електорату – саме того, радикально-націоналістичного. Інших пояснень перемиванню Червоненком кісточок літніх людей немає, бо нагоди підставити Юлію Тимошенко Євген Альфредович ніколи не втрачав – a la guerre comme a la guerre.

Інше питання – навіщо Червоненкові скандально розпалювати міжнаціональну ворожнечу (навіть комуністи, які завжди старанно намагалися обходити такі тонкі матерії, як міжнаціональний мир, виступили з заявою проти Альфредовича) на тлі позитивних сигналів щодо скасування поправки Джексона-Веніка? На думку експертів, поправка як така є швидше символом рівноправності, ніж реальним економічним чинником – адже для України її вже кілька разів тимчасово «деактивували». Але остаточне скасування цього радянського «спадку» є прямим сигналом, що Україні вмикають зелене світло щодо вступу до СОТ. А в цьому не зацікавлена насамперед Росія. Про лобіювання тандемом Червоненко-Порошенко російських інтересів говорилося вже багато, але невже все зайшло настільки далеко?