Відкриття атомної енергії, окрім явних переваг, принесло нам і головний біль у вигляді ядерних відходів. Сьогодні в країнах, де є АЕС, накопичилася значна кількість таких відходів. Багато з них перестануть бути радіоактивними тільки через 10 000 років.

Відходи завжди були й будуть побічними продуктами антропогенної та техногенної діяльності. Всі сучасні технології, як би ми не намагалися зробити їх безвідхідними або, принаймні, маловідхідними, передбачають накопичення величезної кількості відходів, які потребують утилізації, рекуперації, захоронення, переробки, тобто раціонального поводження. Вони зберігаються в тимчасових і часто погано охоронюваних сховищах по всьому світі.

МАГАТЕ вже давно планувала облаштувати світове сховище для ядерних відходів. Причин тут декілька, й одна з найважливіших – це загроза проникнення терористів на ядерні «могильники», які погано охороняються. У 2004 р. таке сховище планувалося створити в Росії, єдиній країні, яка дозволила завозити на свою територію ядерні відходи. Це могло б принести країні близько 20 млрд. доларів США лише за 10 років.

Величезний ядерний «могильник» нині створюється в США. У цій країні накопичилась чи не найбільша кількість ядерних відходів: майже 70 тисяч тонн, які зберігаються у тимчасових сховищах. А 103 ядерних реактора щороку виробляють 3 тисячі тонн радіоактивних відходів.

Ядерні відходи американці вирішили зберігати в горі Юка, розташованій на відстані 160 кілометрів на північний-захід від Лас-Вегасу. Розробки плану створення там величезного ядерного сховища йдуть повним ходом. На черзі проведення екологічної експертизи з наданням оцінки геологічним характеристикам місцевості. Якщо все піде за планом, то вже через кілька років американці можуть починати звозити всі ядерні відходи в одне місце, де вони зберігатимуться 10 тисяч років.

Цього року почали говорити про створення ядерного «могильника» в Україні для світових ядерних відходів. 20 лютого Юлія Тимошенко заявила, що підписаний договір між українським «Енергоатомом» та американською компанією «Holtec International» про створення такого сховища: «Без яких-небудь громадських обговорень підписаний контракт на будівництво на базі Чорнобильської атомної електростанції сховища для ядерних відходів, практично «могильника». Причому не тільки для українських ядерних відходів.. тому що за обсягом та масштабом воно перевищує в багато разів те, що потрібно Україні».

Власне договір про спорудження ядерного сховища був підписаний 26 грудня 2005 р., щоправда договором передбачено захоронення на території Чорнобильської зони відчуження лише відпрацьованого ядерного палива від трьох українських АЕС: Рівненської, Хмельницької та Південноукраїнської. Про те, що там будуть захороняти лише українські ядерні відходи, заявив і прем’єр-міністр Юрій Єхануров 24 лютого цього року. Крім того, для ввезення на територію України ядерних відходів з інших країн, необхідно прийняти відповідний закон, оскільки чинне екологічне законодавство не дозволяє цього робити.

Проте інформацію запущено: і суспільство нині турбується з приводу того, що Україна може стати світовим звалищем для ядерних відходів. Масла у вогонь підливають політики, які намагаються використати будь-яку можливість попіаритися під час передвиборчої компанії. Крім того, активно проти цього виступають екологи, які висловлюють занепокоєння з приводу, знов-таки, можливості завезення ядерних відходів з усього світу на територію України. Тож настав час тверезо подивитися на цей факт та дати об’єктивну оцінку можливості організації в зоні відчуження ядерного «могильника».

Почнемо, звісно, з екології. Саме вона викликає в нас занепокоєння, і саме її активно використовують як розмінну монету в період виборчої кампанії. Говорять про неї не спеціалісти-екологи, а політики, які, користуючись (чого гріха таїти) низьким рівнем екологічної освіти українського суспільства, розводять демагогію відносно болючих проблем нашої країни.

Проблема ядерних відходів в Україні назріла давно. Відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) (саме його ми маємо на увазі, говорячи про ядерні відходи) не відноситься до радіоактивних відходів. Відпрацьоване ядерне паливо не можна називати відходами, які необхідно кудись сховати. Насправді це техногенний аналог корисної копалини. В них міститься маса того, що може бути повторно використаним. І в Росії уже розроблений ядерний реактор, здатний працювати на тому, що для наших типів реакторів є відпрацьованим паливом. Той реактор спроможній допрацювати паливо до такого стану, коли його можна викинути на звичайне звалище. Проте ні в Україні, ні в інших країнах зараз таких технологій немає, тож використовувати ВЯП як вторинну сировину ми не можемо.

Сьогодні є три підходи до поводження з ВЯП:

- переробка з метою витягнення корисних компонентів (плутонію та урану, які потім використовуються для виробництва нового ядерного палива) й зниження активності радіоактивних відходів, які підлягають захороненню;

- пряме захоронення без переробки;

- тривале зберігання, при якому вибір способу поводження з ВЯП відкладається на потім.

Пряме захоронення відпрацьованого ядерного палива роблять США, Канада й Фінляндія, знижують активність ядерних відходів із витягненням корисних компонентів і подальшим захороненням «залишків» Росія, Велика Британія, Франція та Японія. Всі інші держави, крім України, надають перевагу відкласти вирішення проблеми на потім.

Що ж робить Україна? Вона спочатку перевозить ВЯП у Росію, де воно переробляється, а потім ці відходи мають повернутися назад, в Україну, і будуть складуватися в сухих контейнерах для тривалого зберігання.

Цей підхід є безглуздим з точки зору економіки, оскільки близько 100 млн. доларів США Україна щороку платить Росії за здійснення операцій з переробки відходів, і нераціональним з точки зору екології, тому що сьогодні ВЯП зберігається в тимчасових сховищах для відпрацьованого палива на Запорізькій атомній електростанції. Доцільним є створення постійного ядерного сховища, яке б відповідало всім нормам екологічної й техногенної безпеки.

Крім того, сьогоднішня ситуація з перевезенням ВЯП у Росію й переробкою там є для нас куди більш загрозливою, ніж якби ядерні відходи не завозились у Росію взагалі. зберігання в Росії не звільнює нас від повернення цього палива назад. Коли ми відправляємо його, це не значить, що ми цієї проблеми збулися. За міжнародними законами, після того, як Росія переробила паливо, найбрудніша його частина повинна повернутися в Україну. У 2010 р. повернеться залишок, який набагато більш небезпечний, тому що там все сконцентровано. І його також потрібно десь зберігати.

Тобто є досить марнотратним для України відправляти в Росію цю корисну копалину, платити за її переробку, а бруд отримувати назад. А те, що залишиться в Росії після переробки, вони будуть завантажувати в свої реактори. Україна сама зможе це зробити лише через 50 років. Тому сухі сховища відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП), перше з яких споруджено на Запорізькій АЕС, зможуть зберігати відпрацьоване паливо до того часу, коли в Україні з’явиться можливість його переробки.

З фізичної точки зору ССВЯТ такі ж безпечні, як діючий атомний блок. Навіть якщо в нього попаде реактивний літак, що несеться на повній швидкості, нічого не буде. Сухе сховище – це просто герметично зварена «консервна банка» з кращих сортів сталі товщиною 25 мм, а навколо – друга, залізобетонна «консервна банка» товщиною 700 мм. В ґрунт з неї нічого потрапити не може.

Проте довго зберігатися відпрацьоване ядерне паливо в ССВЯП не може, та й території ЗАЕС не вистачить для зберігання всього ВЯП, особливо після повернення значних обсягів ядерних відходів з Росії, тому необхідно створювати сховища ядерних відходів тривалого зберігання. Такі «могильники» слід споруджувати на великій площі, витримуючи при цьому санітарно-захисну зону принаймні в 500 метрів. Зрозуміло, що оптимальним для сховища відпрацьованих ядерних відходів є Чорнобильська зона відчуження.

Як взагалі виглядає подібне сховище? На великій території розміщується щось на зразок басейну, заповненого багатометровим шаром дистильованої води. В цьому басейні розміщуються металеві контейнери із ВЯП. Вода при цьому відіграє надзвичайно велику роль: вона захищає довкілля від шкідливого впливу радіації, бо не вступає в жодні хімічні реакції.

Серйозне занепокоєння відносно спорудження «могильника» викликає наступний факт: планується спорудити сховище, спроможне вмістити до 2,5 тис. відпрацьованих тепловиділяючих зборок (ВТВЗ) реакторів ВВЕР-1000 й 1080 ВТВЗ реакторів ВВЕР-440, упакованих у контейнери. Проте за нинішніми темпами, 15 українських ядерних реакторів зможуть заповнити таке сховище аж за 1 000 років. Ми будуємо на перспективу?

Саме це дає підстави підозрювати, що в Україну можуть завозитися відходи з інших країн. В принципі, справа ця вигідна, і на ній можна гарно заробляти (в межах 5 доларів США за 1 кг відходів), хоча тут постає серйозна екологічна загроза: по-перше, невідомо, якого класу ядерні відходи можуть завозитися в нашу країну (звичайно, за умови, що Верховна Рада прийме закон, що дозволить це робити), а по-друге, велика кількість ядерних відходів, у випадку надзвичайної ситуації як природного, так і техногенного характеру, можне спричинити масштабну екологічну катастрофу, якої ще ніколи не було в історії людства.

Також для забезпечення екологічної безпеки ядерного «могильника» слід врахувати наступний фактор. Найкраще сховище для ВЯП – геологічні породи або скеляста місцевість. Саме вони забезпечують герметичність зберігання ядерних відходів, і в таких умовах будують сховища розвинуті країни, зокрема, США.

Саме сховище такого плану було б доцільно створити в Україні. Проте на заваді цього може стати елементарна нестача коштів, тому ми, швидше за все, побачимо чергову вежу-сховище ВЯП. Проте буде вона куди більш масштабна, ніж існуючі нині.

Таким чином, ми прийшли до висновку, що будувати сховище для відпрацьованого ядерного палива в Україні потрібно. Потрібно тому, що нинішне поводження з відходами від АЕС є нераціональним як з екологічного, так і з економічного боку. Слід особливо зауважити, що ніхто сьогодні не говорить про те, що в Україні будуватиметься «могильник» для світових відходів ВЯП: українське законодавство не дозволяє цього робити.

Та перед початком спорудження ядерного «могильника» слід обов’язково провести екологічну експертизу, причому бажано із залученням кращих зарубіжних фахівців та оцінити всі можливі ризики від такого сховища. Економічні аспекти сховища ВЯП відчутні: ми не лише зекономимо кількасот мільйонів доларів, у зв’язку з тим, що відпаде потреба перевозити ядерні відходи в Росію, а й перестанемо інвестувати в російську атомну промисловість (майже половина коштів, які ми платимо за перевезення та переробку ВЯП, іде фактично як інвестиції в розвиток Росатому). Крім того, не за горами створення в Україні нового ядерного реактора, який працюватиме на відпрацьованому паливі. Що ж до екологічних аспектів, то в будь-якому випадку ми зберігаємо ВЯП на власній території.. Те паливо, яке безпосередньо одразу піде на захоронення, є набагато безпечнішим, аніж те, яке поверне нам Росія через 4 роки. Екологічну та техногенну безпеку можна забезпечити лише шляхом уведення новітніх технологій, що матиме місце при спорудженні нового сховища.