На перший погляд абсурдна історія, коли офіцер УБЕЗу на пару з прокурором району Києва намагаються примусити банк добровільно відмовитись від власного кредиту - це яскраве свідчення, що сама по собі корупція не зникає. З нею потрібно вести боротьбу.

Генеральному прокурору України Святославу Піскун страшенно подобається боротися з корупцією. Подобається настільки що він кожного разу обурюється, коли йому нагадують про наручний швейцарський годинник марки "Константин Вашерон" вартістю понад 10 тисяч доларів, з яким на трибуні Верховної Ради його пару років тому відловила Юлія Тимошенко. А усілякі брудні натяки на тотальну корумпованість органів прокуратури Святослав Михайлович спростовує єдиним, але вбивчим аргументом: хіба можна запідозрити працівників прокуратури в чомусь негідному, якщо в ГПУ створено управління внутрішньої безпеки, підпорядковане безпосередньо генеральному прокуророві? І яке щоденно бореться з корупційними проявами в лавах наглядової інстанції, переконуючи підлеглих пана Піскуна в необхідності жити чесно й на саму зарплатню.

Ось і прокурор Святошинського району м. Києва Василь Євдокимович Смітюх прокидається вранці й лягає вночі з однією лише думкою – чи все він зробив за сьогоднішній день для того, щоби не пропустити гідру корупції на ввірену територію? Бо не дає Василю Євдокимовичу спокою думка, що якісь негідники поширюють чутки, начебто його родичі за призначення на посаду районного прокурора (щоправда Солом'янського, де Василь Євдокимович працював до переведення в Святошинський район) віднесли до Генеральної прокуратури аж 2 мільйони доларів США. Звичайно, таких грошей ніколи в рідних і близьких Святошинського прокурора зроду не було. Як і родичів. А що ж стосується засновників міжнародної компанії "Антарес" (зареєстрована 18 грудня 1996 року Печерською райдержадміністрацією за адресою м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд.. 18., кв. 2) таких собі Смітюха Григорія Євдокимовича, Смітюха Івана Євдокимовича й Собко-Нестерук Ольги Євдокимівни, то Василь Євдокимович їх знати не знає й в очі ніколи не бачив. Як ніколи не чув Святошинський прокурор і про існування Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Антарес" (заснована зі статутним фондом 1 млн. грн. все тими ж Євдокимовичами 17 лютого 2004 року за адресою м. Київ, вул. Липська, буд.. 10, кв. 21). Які там 2 мільйони – брешуть негідники!

А щоби ніхто не сумнівався в чесності й законослухняності Святошинського прокурора, Василь Євдокимович минулого року особисто встановив і навіть хотів запротоколювати факт кричущого корупційного прояву. Це трапилося після того, як він довідався, що один його добрий знайомий, керівник і фактичний власник ТОВ "Віта ТрансСвіт", що займається пасажирськими автоперевезеннями, Микола Володимирович Білосвіт є рідним сином заступника начальника відділу служби пасажирських перевезень управління автотранспорту Київської міськдержадміністрації Білосвіт Володимира Петровича. І зусиллями батька отримує ласі пасажирські маршрути для свого таксопарку.

Прокурор Смітюх настільки засумував від свого відкриття, що навіть хотів притягнути до відповідальності й татка, й синочка. Але потім йому стало не до того, бо Білосвіт-молодший потрапив у фінансову халепу й ледь на залишився не тільки без улюблених автомобілів, але й без нерухомості. Сталося це через кредит, який Микола Білосвіт отримав в "Укрсоцбанку" на розвиток бізнесу й який, попри таткову допомогу, так і не зміг повернути. Що саме підприємець робив з цими грошима – то окрема розповідь, яку краще оповідати під протокол й у присутності двох понятих. Головне, що повернути не зміг, а з "Укрсоцбанком", як відомо, краще не жартувати.

У принципі, прокурор міг би і сам виручити підприємця копійкою, бо потрібна була насправді дещиця – якихось 900 тисяч грн. Але, мабуть таки, в героїв нашого оповідання спрацювала підсвідомість і пан Білосвіт пригадав, що неподалік від Святошинської прокуратури є ще один "Антарес" – невеликий банк, який, щоправда, до родини Смітюхів ніякого відношення не мав, але назву мав приємну. Одним словом, пішов пан таксист брати до чужого "Антаресу" кредит під заставу своїх залізних коней, двох земельних ділянок, що належали матері та однокімнатної квартири сестри. Щоправда 900 тисяч Білосвіту в банку не дали, але для вирішення гостротермінових проблем гроші – майже 423 тисячі грн.. – знайшлися.

4 лютого 2004 року на матір Білосвіт був оформлений кредит, сам підприємець та його сестра Світлана Володимирівна виступили гарантами платоспроможності пенсіонерки, готівка перекочувала до кишені директора "Віта ТрансСвіт", після чого Микола Білосвіт зник. Через два місяці в банку стали хвилюватися й телефонувати позичальникові, натякаючи на необхідність сплачувати відсотки по кредиту. Через три стали писати листи. Через чотири місяці поштою на адресу Білосвіта пішли претензії. Через півроку банку набридли всі ці ігри у піжмурки, а в Бюро технічної інвентаризації пішла заява "Антареса" з проханням переоформити на кредитора заставлену квартиру, оскільки кредит видавався на умовах договору іпотеки й для звернення стягнення на заставлене майно достатньо було лише факту невиконання позичальником умов договору. Переоформивши на себе квартиру, банк поміняв замки на вхідних дверях (благо помешкання було порожнім) і в листопаді 2004 року направив Білосвіту чергового листа з пропозицією повернути борг, не очікуючи, доки квартира піде з аукціону. А на додаток ще й направив заяву про порушення кримінальної справи проти позичальника-афериста.

Отже, шановний читач може зрозуміти, скільки клопоту звалилося на голову Святошинського прокурора, коли в грудні 2004 року до нього прибіг пан Білосвіт і став розповідати, що чужий "Антарес" вимагає від нього повернення кредиту. І навіть погрожує кримінальною справою. Законослухняне серце Василя Євдокимовича не витримало такої несправедливості й він спочатку направив у банк на переговори старшого уповноваженого Відділу державної служби по боротьбі з економічною злочинністю майора Мосійчука. Можливо, пан прокурор, добираючи виконавця для такого делікатного доручення, взяв до відома, що в Департаменті внутрішньої безпеки МВС України є чимало матеріалів про безпосереднє відношення пана Мосійчука до бурхливої комерційної діяльності Білосвіта. Злі язики подейкують, що саме цей борець зі злочинністю в економічній сфері зі своєї злиденної міліцейської зарплатні спонсорував закупівлю підприємством "Віта ТрансСвіт" в 2003 році шести новеньких автомобілів "DAEWOO LANOS" (номери державної реєстрації 481 98 КК, 258 67 КК, 07 991 КХ, 88 971 КХ, 34 971 КХ, 09 154 КК) для використання в якості таксі і тепер дуже нервував з приводу того, що автомашини можуть піти на покриття боргів пана Білосвіта. Але всі намагання Мосійчука вилучити в банку на початку лютого 2005 року кредитну справу успіху не мали. Також безуспішними була спроба міліції та прокуратури вилучити оригінал договору іпотеки у приватного нотаріуса Циганенко, яка посвідчувала заставу. То ж довелося в прокуратурі 13 лютого 2005 року порушувати кримінальну справу. Ні, не проти Білосвіт – про це й мови не могло бути. Справу порушили проти працівників банку – з тим, щоби мати формальні підстави провести виїмку та вилучити кредитний договір. Що через день й було зроблено.

Дуже шкода, що такий відомий правознавець, як Святослав Піскун, досі не прокоментував цю унікальну ситуацію й не звітував перед громадськістю про свої успіхи на теренах боротьби з корупцією серед підлеглих. Ми навіть здогадуємося, що стало тому причиною – очевидно, природня скромність Святослава Михайловича, малий словарний запас та незвичка спілкуватися з пресою. А можливо (і це припущення) - бажання поміняти застарілу модель годинника на більш сучасну. Тому, огляду на відсутність жодної реакції з боку Піскуна, якого народні депутати, зокрема голова комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Володимир Стретович, неодноразово прохали припинити беззаконня, спробуємо самі прокоментувати, як за нової влади в прокуратурі заробляють копійчину. Бо погодьмося, не кожного дня вдається спостерігати подібне.

Кримінальну справу за фактом небажання підприємця Білосвіта повертати банківський кредит була порушена 13 лютого 2005 року проти самих працівників банку "Антарес", яких прокуратура звинуватила у взятті на баланс заставленої Білоцвітом квартири, що, в трактуванні підлеглих Піскуна становить склад злочину, а саме – цитуємо постанову про порушення справи - "використання в інтересах ВАТ АКБ "Антарес" службового становища всупереч інтересам служби”. Очевидно, в прокуратурі спочатку хотіли написати "всупереч інтересам прокурора Смітюха та майора Мосійчука”, але потім зазирнули в Кримінальний кодекс і пересвідчилися, що там такого злочину не передбачено. А може ніколи й не дивилися, взявши приклад з генерального прокурора, який також українське законодавство своєю увагою не розбещує. Принаймні, народного депутати Стретовича, який прохав перевірити факти корупції в Святошинській прокуратурі та Управлінню внутрішніх справ, відповіддю по суті генпрокурор так і не удостоїв, що само по собі також становить склад корупційного діяння. Але не будемо такими прискіпливими - очевидно, в пана Піскуна, обтяженого пошуком нового швейцарського годинника, просто не має часу на виконання своїх службових обов'язків. А шкода. Бо якби він вирішив задовольнити прохання голови парламентського комітету й перевірити, що коїться в Святошинському районі, то, напевно, помітив би, що 13 лютого 2005 року припадало на неділю й у цей день кримінальна справа ну ніяк не могла бути порушена. А також поцікавився б, на що саме підприємець Білосвіт та його покровителю в погонах витратили отриманий в банку кредит і чи збираються вони його повертати. А можливо, пан Піскун з подивом для себе з'ясував би, що всі заяви банку порушити проти Білосвіта кримінальну справу за статтею "шахрайство з фінансовими ресурсами” виявилися голосом волаючого в пустелі.

Тому Інтернет-Репортер запрошує прес-службу Генеральної прокуратури виcловитися з цього приводу та розповісти про успіхи й здобутки очолюваного особисто Піскуном управління внутрішньої безпеки ГПУ. А також розповісти, чи продовжує Святослав Михайлович носити свій улюблений годинник.